Ungvar. Частина І: кавель, Євангеліє від Матфея і паприка

Є вічні цінності....У цьому впевнюєшся, відвідавши Унгвар (як думаєте, де це?). Коханий запросив мене на побачення в це місто, я очікувала просто приємної прогулянки, відвідин кафе, ресторанів, поцілунків під нічним небом, романтік, одним словом. Але трапилися речі, які навчили мене отримувати більше задоволення від життя.



Сім годин ранку, жовтень, залізничний вокзал і темно... Унгвар здався досить похмурим та занедбаним, звичайне пострадянське місто, але з гарним новим вокзалом. Як порядна дівчина, я розраховувала прийти до завчасно вийнятого номеру, прийняти душ, зробити макіяж, "прийти у себе", щоб потім гуляти містом "красивою" та позувати на фото. Але наша помилка була фатальною - ми домовилися про квартиру на вул. Заньковецької. Раджу не шукати житла в Унгварі у вигляді квартир, краще витратьте на 100 - 200 грошей більше і буде вам щастя у готелі, яких достатньо, на різний смак, є навіть boutique-hotel. За спогадами Коханого часів його призивної молодості та військової служби, вул. Заньковецької - прийнятний район 9-типоверхівок, недалеко до вокзалу та центру. Теперешній Унгвар - це багато циганів, бразильців, як їх називають не цигани, суцільний конгломерат народів, прикордонна зона, де зручно робити свою темну справу, про благоустрій, певна річ, ніхто не дбає, бо приїзджим та тимчасовим мешканцям не до цього, а владі нема за що, бо крадуть. Тобто типова ситуація всіх міст України. Майте на увазі, що в закарпатців є така риса харктеру, дуже вже хитрі, що і не дивно, якщо подивитися по історії, які люди заселяли ту місцевість, окраїни Європи. Так от не завжди фото в і-неті буде відповідати справжнім умовам у квартирі, а то і в готелі.

Уявивши, як романтично ми будемо вертатися вночі на Заньковецьку, ми здригнулися: такої романтики достатньо в нашому повсякденному житті. Тому о восьмій ранку, вражений сучасним Унгваром, зі словами "тут не далеко" Коханий запропонував пройти до готелю "Унгварський", бо дуже йому кортіло подивитися, чи лишилася кафешка зі столиками на дворі на площі Шандора Петефі, як колись, років 15 тому. Певне, що тоді йому ця відстань здавалася меншою та проходилася швидше. Тож пройшли з одного берега Ужа на інший, через центр, з одного краю міста на інший. Але я не жалкую! В якому ще місті можна побачити о восьмій ранку відкриті кафе та багато відвідувачів у них, відчути запах кави над містом? На вулицях стоять столики, за якими унгварці куштують вранішню каву, еспресо з цигаркою або газетою. Ні в якому разі не можна "на ходу" пити каву! Навіть біля магазину звичайнісінького буде стояти столик, стільчик, щоб можна було присісти та попити каву, або кавель, як кажуть унгварці. Столиця кави - Львів? То, пане Львове, ви зробили з кави туристичну фішку, але справжня культура - в Унгварі, не у вас! Тут кава така насичена та ароматна! У родинах корінних ужгородців заведено подавати каву у таких маленьких, як наперсточки, філіжаночках, а варити порцію щонайменше з шести ложечок.

На вулицях тихо, жовтневе тепло, лагідне повітря, люди не поспішають, і ми піддалися цьому настрою, хоч в готель не заселилися, речі лишили на Заньковецькій, попереду невідомість... Але є вічні цінності і ними не можна нехтувати. До того ж і столики та кафе на Шандора Петефі все ще були, і ми випили свій вранішній еспресо, і мені вже не хотілося звинувачувати Коханого у форсмажорних обставинах. Кавель за столиком на площі Петефі примусив мене зупинитися та зупинити потік непотрібних, неважливих думок - перший урок, який дав мені Унгвар.



Світанок набирав силу, будинки ставали рожевого кольору, а у вікнах вже  відблискувало помаранчеве сонце.



Старий Унгвар - місто невеликих будиночків, які трохи схожі на архітектуру сталінської епохи. Це не дивно, адже деякий час в Унгварі панували чехи, які і будували "чеський конструктивізм", з якого совєти зідрали свій архітектурний стиль, але спотворили його. Також ще лишилися будинки стилю модерн, або "ар нуво", та австро-угорський класицизм - багато хто відмітився в Унгварі. Центр міста такий, що шкірою відчуваєш подих минулого, кінця 19 - початку 20 століття.



Річка Уж тече неспішно. Пішохідний міст відкриває простір, на який дуже контрастно вийти після невеличких вуличок центру. Осінній світанок над водою серед стародавнього міста! Я і досі відчуваю себе там більш реально, ніж вдома, в Києві, зараз, коли пишу ці строки.



А ми крокуємо попід Замком, вздовж Ботанічного саду, затишні дворики 2-поверхових будиночків під замковою горою так і ваблять розкішною виноградною лозою, яку осінь розцвічує у жовто-гарячі барви. Тепла фактура старих кам*яних стін, вкрита мохом, довершує образ. А ще брущатка, чеська та австрійська... Я в душі дякую Коханому, що він завчасно не домовився про прийнятне житло і не везе мене на таксі в готель - це мій другий урок.



Унгварського все ще не видно, ідемо вже хвилин 40. Старе місто позаду, замок на горі над нами, а попереду вулиця Електрозаводська. За поворотом, у промзоні найстаріший готель міста - Унгварський, велнес-спа готель, якщо сказати красиво. Величезні ковані ворота - окраса готелю, масивні, але дуже гостинно відкриті. При вході - бювет зі смачнющою мінеральною водою, яку ми потім ходили набирати навіть серед ночі! Будівля спроектована так, що хочеться заїхати у двір саме в кареті. Скажу коротко - затишно, свіжо в готелі і ненав*язливий сервіс, працівників я майже не зустрічала, зроблено так, що через рецепцію не треба іти до номерів, але все прибрано і чисто, ось це я назвала би гідним рівнем сервісу. В готелі є спа-центр, популярні нині чани, винотека закарпатського вина, ресторан мадярської кухні і приємний аромат диму палаючих дрів, який особливо відчутний ввечері на дворі. Унгвар - різний. І тут напрошується третій урок: всі ми різні, і цінувати це та сприймати  - найкраще, що ми можемо для себе зробити, аби отримувати задоволення від життя.



Наш день в Унгварі продовжувався, і скажу більше: це місто хотілось взнати ближче. Будете в столиці Закарпаття, обов*язково! зверніться в туристичну фірму "Про Карпати", запитайте там екскурсовода пана Юрія та попросіть його показати Унгвар. 3 години особистої екскурсії ( подробиці) пройшли з відчуттям, що зустрілися зі старим другом у нього вдома, де все любиме й знайоме. Опис екскурсії - це окрема історія про давні часи, епохи панувань різних держав, цікавих ужгородців та традицій, про маленькі пам*ятнички, які стали однією з родзинок Унгвару . Але один момент став знаковим у моєму житті. Взагалі Унгвар є досить провінційним містом, для дуууже великих поціновувачів "атмосферності" старовини, але і в ньому є "гірчичне зерно". Я про занедбаний провулок, який стараннями ідейних та завзятих людей став окрасою Унгвару. В проект спочатку не вірив ніхто, окрім його творців. Провулок "Гірчичне зерно" - 200 метрів пасажу від вулиці Корятовича до Фединця, місце, де кожна кав*ярня, ресторан, магазин, перукарня створені так, щоби було зручно та цікаво відпочивати родиною. Це місце оповите легендою. До 2010 року це був по суті смітник, прохід між двома вулицями. Однодумці вирішили перетворити його на торговельний ряд з магазинами. Але жахнула криза у 2008 році, взятий кредит виявився непосильним, ціни зросли, якщо справа не вдалася б, то все, боргова яма. І не називався ще тоді той проект "Провулок "Гірчичне зерно". Але люди вірили в успіх і довели справу до кінця, хоч їм і подекуди на ставало грошей на життя. Нині це туристично привабливе місце з прекрасною кавою на будь який смак, але як на мене, вранішнє еспресо там найкраще. Є там ресторан, хінкальня, невеличка вулична галерея, яка постійно заохочує городян проявляти свою творчість. Є кафе для велосипедистів! Зі спеціальними столиками, за якими можеш випити кави, не злізаючи з вєліка. І є там ще хранитель - дядечко в спеціальній уніформі, який подарує вам душевний презент! А ще стоїтьІ перед входом ліхтар - вказівник, а на ньому латунний прапорець з написом "Мт 17:20" - вірш з Євангелія від Матфея, де йдеться про "гірчичне зерно": «Ісус сказав їм (своїм учням): “…істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого». І мали творці  віру, і трапилося диво - ось і четвертий урок від Унгвару.







Наступні події після екскурії, а це гурман- та алко-тур Унгваром опустимо  і опинимося одразу в ранці наступного дня, в який ми полишали Унгвар, адже хотіли зберегти своє щире враження від міста, від гурман-тура рестораціями, від нічної набережної річки Уж, на якій, як у часовому просторі, переносишся ніби в Париж, на набережну Сени.



Вже я сказала Коханому "тут не далеко", і пішли ми з Унгварського на площу Корятовича, в центр, на ринок, який кожен ранок, як і сотні років тому, збирається в одному й тому ж місці. Пішли ми за паприкою - знаменитим інгридієнтом мадярської кухні, якого є безліч видів. А готувати ми любимо і хотіли вдома відтворити "бограч-гуляш" - суп угорських пастухів, дуже гострий і дуже відомий ( ви маєте спробувати це приготувати зі своєю половинкою або з друзями на природі! рецептом та процесом приготування також ділюся). І в нас знову під ногами давня брущатка, ідемо повз дворики у виноградній лозі у центр міста, насолоджуємося вранішнім еспресо у "Гірчичному зерні". Наша мета - колоритний ринок, де продають безліч видів паприки, будженого м*яса по-угорськи та кави ( раджу сходити й поспілкуватися з продавцями, які і українською не дуже-то розуміють). Здається, нічого не змінюється в цьому місті століттями, плине за власним ритмом....І це незмінне - вічні цінності. Ось і завершальне напуття від Унгвару.

Recent Posts from This Journal